| «Білий потік» загострив газову конкуренцію |
|
|
| Написав Редакція сайту | ||||
| 11.03.2008 р. | ||||
Україна не полишає спроб диверсифікувати постачання газу, повідомляє «Новая газета».Останнім проектом, який був запропонований українським прем'єр-міністром Юлією Тимошенко під час січневого візиту до Брюсселя, став газопровід «Білий потік» (White Stream). Його головна ідея полягає в тому, щоб диверсифікувати газові постачання як в ЄС, так і до України і зменшити залежність від Росії. Газ повинен надходити з Каспійського регіону до Європи: через Азербайджан в грузинський порт Супса, а потім дном Чорного моря у напрямі ЄС.
«Білий потік» став старим вином, влитим в нову пляшку, оскільки вперше Тимошенко запропонувала проект даного трубопроводу в 2005 році, коли вона обіймала посаду прем'єр-міністра. Після відставки і приходу уряду Януковича проект не отримав свого розвитку в Україні, хоч і не був забутий остаточно. Його став пробивати міжнародний приватний консорціум «Грузія–Україна–Європейський союз» (GUEU – White Stream Pipeline Company), створений ще в 2004 році. Проект отримав неофіційну назву «Вільний від політичного тиску газ». Ідея постачати туркменський і іранський газ до Центральної і Східної Європи через Чорне море знов була озвучена в 2006 році. Потім проект не раз обговорювався на міжнародних конференціях, а в травні 2007 року на газовому форумі у Відні була проведена публічна презентація «Білого потоку». Ще одна презентація проекту пройшла в жовтні 2007 року на саміті з питань енергетичної безпеки у Вільнюсі. Треба зазначити, що, перебуваючи в опозиції і будучи зайнятою внутрішньополітичними подіями, Юлія Тимошенко, як, втім, і високопоставлені українські чиновники, не виявляла цікавості до даного проекту. Все змінилося після повторного приходу в грудні 2007 року в уряд Тимошенко, яка і презентувала «Білий потік» 29 січня 2008 року в Брюсселі. Проект знов викликав дискусії про шляхи транспортування газу з прикаспійських країн. «Білий потік» стали розглядати як основний конкурент іншим потенційним трубопроводам, перш за все «Набукко», яким передбачається постачати газ з Центральної Азії в європейські країни через Туреччину, і «Південному потоку», який спирається на ресурси «Газпрому» і італійської Eni. Тим паче, що зацікавленість до «Білого потоку» можуть проявити Азербайджан і Грузія. Якщо для першого це можливість привернути додаткові інвестиції в газодобування, то для Грузії «труба» не менш важлива, оскільки підвищує її роль як транзитної держави, сприяючи енергетичній безпеці європейських країн. Зокрема, помічник координатора Європейській комісії з питань південних газотранспортних проектів коридору Схід–Захід Брендан Девлін заявив на сторінках української преси, що «Білий потік» є дуже важливим проектом для Європейського союзу, перш за все з погляду безпеки енергетичних постачань. Тим більше що, за прогнозами Європейської комісії, через 20 років потреби ЄС в природному газі зростуть приблизно на 250 млрд. куб. м. Це дає Україні надію, що «Білий потік» буде затребуваний. Важливою перевагою «Білого потоку» перед «Набукко» є той факт, що при його будівництві може бути використана існуюча інфраструктура Південного Кавказу, України і Європи, що значно здешевить його вартість, що оцінюється в 2–2,5 млрд. дол. Крім того, «Набукко» повинен проходити через нестабільні райони Туреччини, що знижує його привабливість. На першому етапі газопровід «Білий потік» повинен отримувати газ з азербайджанського родовища Шах-Деніз в об'ємі 8 млрд. куб. м в рік, а потім з родовищ Казахстану і Туркменистану. За найоптимістичнішими розрахунками, постачання газу до Європи повинні скласти 32 млрд. куб. м газу щорічно. «Білий потік» не позбавлений інтриги, оскільки існують різні варіанти його прокладання дном Чорного моря. Відомий загальний напрям прокладання: газопровід повинен починатися на території Грузії, виходити на узбережжі Чорного моря в районі Супси, а потім проходити його дном в одному з двох альтернативних напрямів – або у бік Криму, або до Румунії. У разі, якщо буде вибрано український напрям, то підводна частина трубопроводу повинна скласти 630 км. А потім після проходження 250 км. територією Криму і будівництва відрізка у напрямі Вінниці «Білий потік» може бути приєднаний до української газотранспортної системи. Якщо ж як кінцева точка буде вибрано румунське узбережжя, то газопровід повинен пройти під водою 1120 км. Очевидно, що румунський варіант більш витратний і технологічно складний. Саме ця обставина дозволила Тимошенко говорити, що український напрям «Білого потоку» має серйозні переваги. Водночас румунський напрям має ряд переваг, які гідно можуть бути оцінені розробниками проекту і експортерами. Основні з них: політична стабільність Румунії, бажань брати участь в проекті і, нарешті, її членство в ЄС і НАТО, що дає Румунії додаткові очки в конкурентній боротьбі і дозволяє заручитися підтримкою керівництва альянсу і ЄС. Слід зазначити, що презентація проекту супроводжувалася скандалом України з Туркменистаном, який був викликаний через відсутність попередньої домовленості про наповнення «Білого потоку» газом. Наступного дня після презентації проекту МЗС Туркменистану виступило із заявою, в якій було висловлено невдоволення, що українська сторона не повідомила Туркменистан і не були проведені переговори і консультації. Схоже, що в Україні подумали, що Туркменистан з своїм газом і так нікуди не дінеться. «Кореспондент» Переглядів: 291
|
||||
| < Попередня | Наступна > |
|---|
