| У Вінниці вперше грав один з найвідоміших українських етнічних гуртів - «ДахаБраха» |
|
|
| Написав Редакція сайту | ||||
| 31.01.2008 р. | ||||
Любити етніку і хаос «ДахаБраха» вчила вінничан за допомогою веснянок і щедрівок, запальних і жалісливих пісень, дитячих гармошок і хору барабанів.- Якийсь такий особливий трепет є, бо я ж «мєсний», - поділився за кілька годин до концерту головний співочий чоловік «ДахаБраха» Марко Галаневич. – Зараз-то я живу й творю в Києві, а взагалі-то родом із дуже гарного, мальовничого краю, який дуже люблю, - із села Крушинівка Бершадського району. Відповідальність перед земляками відчуваю. Хвилювалася «ДахаБраха» марно, адже вже з першої хвилини заполонила всі думки й почуття залу. Обраний девіз "Давати і брати" (розшифровка назви гурту зі староукраїнської) виправдав себе - концерт, який пройшов 26 січня в театрі ім. Садовського, відзначився не просто аншлагом, а суцільною ейфорією, в якій глядачі перебували ще довго після закінчення концерту. - Буквально з перших звуків, коли заграли барабани і дівчата почали співати, по тілу пробігли мурашки. І так вони бігали увесь концерт. А якщо серйозно, то відчуття було таке, що тебе пронизує струмом, - каже вінничанка Ганна. - Таких потужних емоцій у мене не викликав ще жоден концерт. Я чула поклик моїх предків, наче знаходилася поза часом і простором. Я відчувала себе українкою, розуміла, що ця музика - моє і про мене, і те, що в цьому моя сила. Цього року етно-хаос-бенд святкуватиме п'ятиріччя. Як зізнаються музиканти, найкращим подарунком для них стане випуск нового альбому. Матеріал уже готовий, залишилося його записати, за що «дахабрахівці» візьмуться у лютому. - Для кожного музиканта це такий трудоємний і кропіткий процес. А враховуючи нашу специфіку, взагалі досить довго все виходить. Одну композицію ми по кілька днів записуємо, - каже Марко Галаневич. - Ми не відходимо від концертного запису: аби не втратити тієї живинки, пробуємо записати всі інструменти разом, а не окремо. Жіноча половина гурту вже чимало років захоплюється фольклором. Дівчата їздять у різноманітні експедиції, збирають матеріал по всій Україні, починаючи з Луганщини і закінчуючи Карпатами. У репертуарі гурту є й кілька подільських пісень - тих, котрі Маркові мама й бабуся співали. - Пісні ми не просто відтворюємо точно, як співають бабусі, а вносимо певні зміни, прислуховуємося до різних етнічних традицій і культур: починають звучати якісь арабські, японські ритми, - ділиться Марко Галаневич. Невпинно поповнюється і колекція чудернацьких інструментів «ДахаБрахи», кожен із яких має свій звук і місію. До австралійського рогу, дитячих гармошок, віолончелі, перкусій, усіляких видів барабанів, російських тріскачок і решти з понад 20 інструментів, нещодавно приєдналися баян і акордеон. Ближче до літа після реставрації зазвучить і справжній козобас. - У серпні маємо їхати в Шотландію, - продовжує Марко Галаневич. - Торік нас після польського фестивалю запросили з шекспірівськими виставами в Лондон у центр сучасного мистецтва «Барбікан центр». Це була одна з найяскравіших життєвих подій. Ми облазили всі музеї та галереї - справді отримали культурний шок! Порівнювати сучасне мистецтво України та Європи дуже важко. Ми на багато років відстаємо в розвитку ідей і креативу. І взагалі там люди інакше на тебе дивляться. Після таких поїздок не виникає запитання, куди далі рухатися нашій країні, - однозначно туди. Хоча, звичайно, і там є мільйони проблем, але цивілізована Європа - це аксіома. Яскраві спогади залишив по собі й минулорічний «Джаз-Коктебель». Хоч «ДахаБраха» для такого фестивалю неформатний гурт, але Олексій Коган запросив музикантів, і вони органічно вписались поміж інших учасників. Нещодавно гурт також виступав на фестивалі вертепів у Івано-Франківську, після якого грав у арт-клубі «Химера». - Клуб був забитий повністю. Люди геть із вулиці заглядали, а потім у вікно просунули таку величезну штуку - трембіту - і підтрембітували нам. Класно було! - згадує Марко. Окрім музики, у кожного з учасників гурту є свої захоплення. Головний науковець у групі - Олена Цибульська, яка працює в університеті ім. Шевченка на кафедрі фольклористики. Ніна Горенецька більше музикою займається, а Ірина Коваленко отримала роль у спектаклі театру «Дах». - Дівчата люблять вітрильний спорт. Мені ж пощастило, що займаюся музикою, як актор граю в театрі - робота дає таке велике задоволення, що від неї й відпочивати не хочеться. Коли виникає перерва, приїжджаю до батьків на Вінниччину, багато фільмів дивлюсь і музики слухаю, - поділився Марко. Зараз у театрі «Дах» він грає в «Українському Декамероні» - харизматичному музиканту дісталася комічна роль - попа, який дуже любить гарних дівчат. - У житті я теж влюблива людина: як закохався у свою дружину, то й усе, - зізнається Марко Галаневич. - Вона теж актриса - Наталка Біда, грає у нас у театрі. Звичайно, дружина задоволена моєю музичною творчістю, але в той же час дуже багато моментів коригує. Як сильний критик, вона завжди зауваження щодо музики й акторської гри дуже точні дає - я їх дуже ціную. «20 хвилин» Переглядів: 395
|
||||
| < Попередня | Наступна > |
|---|
